Интервью с преподавателем Сергеем Самоновым

З того самого моменту, коли я вирішив розвивати себе як фотографа, виникло питання: що знімати і як. По суті, фотографія – це фіксація моменту. Але для себе я перетворив її на дещо більше за документальне явище. Мене захоплює режисура у фотографії. Коли ти не лише спостерігаєш і ловиш момент, а привносиш дещо своє, створюєш і керуєш. Світлина у цьому випадку стає відображенням задуму і самовираженням фотографа.

Я почав знімати з третього курсу університету, в якому здобував фах фармацевта. Особливих передумов для захоплення фотографією, як тоді здавалося, не було. Вже згодом виявилося, що фотографією захоплювався мій батько. Мабуть, я успадкував цей хист від нього. У дитинстві мені часто довіряли камеру зі словами “сфотографуй нас”. Це траплялось не раз і не двічі, тому я схильний вважати це знаком :)

Подолати страх перед вибором: бути фотографом або залишатися у фармацевтичному бізнесі, мені вдалося не одразу. Було складно, адже я мав гарну роботу і диплом, батьки не підтримували мого рішення залишати фармацевтику. Мені пощастило, що серед багатьох захоплень мого талановитого брата, була і фотографія, тому ми почали робити творчі зйомки разом і втілювати різні ідеї. Серед нашого спільного портфоліо є братові знімки, які мене дуже надихають.

Головний аргумент перед страхом – не переставати працювати з камерою. Якщо взяв її в руки, то маєш працювати якомога більше . Аби чогось досягти на професійному рівні, потрібно діяти. Як мінімум, твої рідні та друзі матимуть хороші знімки і будуть від того щасливими.


Переїхавши жити до Києва, я навчався на курсах у Констянтина Сови. З великим захопленням ходив на вечірній курс і вбирав у себе якомога більше інформації, а потім практикував. Освоював студійне світло. Після завершення курсів минуло три роки, перш ніж я наважився залишити фах фармацевта і повністю займатися фотографією. Велику роль зіграла наша із братом активність в Інтернеті, ми викладали свої роботи на різних ресурсах і мали дуже гарні відгуки. Це надавало мені впевненості, що я на вірному шляху.


Іншим питанням вибору був компроміс між творчістю і комерційними зйомками. Я постійно ставив перед собою це питання і розумів, що фотографія також може бути рутинною, як і будь яка робота. Зрештою, прийняв рішення. Як кажуть, назвався грибом – лізь до кошика. Якщо я обрав шлях фотографа, то маю приймати будь-які сторони: хороші, погані й нейтральні. А ще – розвиватися, працювати над собою. Комерційна фотографія необхідна, адже без цього можна лишитися просто бідним художником.


Мені подобається відтворювати кінематографічні образи і знімати жанрові портрети. Не можу сказати, що свій стиль я виховав, захоплюючись творчістю тих чи інших фотографів. Мені дуже імпонують роботи Олега Оприско, Паоло Роверсі, Пітера Ліндберга, Ірвінга Пенна, Саллі Манн, Вів’єн Майєр, однак на мій смак вплинули швидше не вони, а музика та кіно. Я дуже люблю фільми Даррена Аронофскі. Коли переглядаю фільм, можу на якомусь етапі зупинити стрічку і приділити увагу композиції кадру, розташуванню людей, світлу.


Хороший портрет, на мою думку, це симбіоз правильного світла, емоційної складової і людської природи. У портреті деколи важливо те, що ми не в змозі побачити. Це емоційна складова, яка несе в собі енергію і передається глядачеві. Ти дивишся на портрет і розумієш, що у цей момент людина щось відчуває, про щось думає. У цю мить нематеріальне стає матеріальним. Це велике мистецтво.


Робота над портретом – це спільна робота моделі і фотографа. Аби бути портретистом, необхідно вміти працювати з людьми і орієнтуватися в тому, що робиш. Мене дивує, коли серед портретних фотографів зустрічаються мізантропи. Можливо, у них своя мета.


Краса проявляється у поєднанні рис обличчя із внутрішньою природою людини. Той, хто по життю нечесний чи заздрісний, апріорі не може бути гарним, не маючи духовного початку. Хоча, краса – це дуже суб’єктивне поняття. А особливо ставлення до неї та сприйняття її фотографом. Взяти хоча б натюрморти Саллі Манн.


Фотографія починає жити лише у друкованому вигляді. Надрукована фотографія — жива. Річ, яку можна взяти до рук і відчути. Ми всі з дитинства починали із друкованої фотографії, збирали їх у фотоальбоми. Якщо б ви опинилися у мене вдома, то побачили стоси фотографій. Я завжди обираю улюблені фотографії зі зйомок і друкую на згадку у маленькому форматі. Цифровий варіант для мене має менше цінності, хоча і він має місце.


Одного разу у Львові я надрукував свої фотографії у маленькому форматі на акварельному папері і подарував друзям. Одна з дівчат зауважила, що вони схожі на листівки. Я це запам’ятав. За деякий час  вирішив зробити експеримент на основі своїх фотографій – надрукувати невеликий тираж. На той час ринок листівок був не настільки розвиненим, і мене здивувало, коли люди купували наші перші листівки з таким захопленням.


Завжди приємно чути від людей, що наші листівки мають особливу душевність, сповнені магією. Із такою ж віддачею я робив ці знімки. Ніколи раніше над цим не замислювався, поки не почав отримувати відгуки. Через кілька років ми з братом заснували власну справу – S. Brothers&Co. – і досі розповсюджуємо свої листівки по всій країні і за її межами.


На своєму курсі мені б хотілося розказати студентам, що фотографія – це не лише фіксація. Маю на меті познайомити і максимально наблизити до предмету фотографії, як із технічної точки зору, так і естетичної. Хочу поділитися своїм досвідом і баченням. Фотографія – інструмент, який може винести вас за межі буденності, розірвати стереотипи та занурити у  світ мистецтва, у якому ви зможете реалізувати себе. І якщо в учнів горітимуть очі від бажання вчитися, мої горітимуть навзаєм.


Кристина Кулаковская

comments powered by Disqus